Село Михайлівка

На початку 13 століття велика територія, в тому числі нинішня Харківська область, була спустошена татаро - монгольською навалою. Дичала вона 400 років, тому історики назвали її Диким полем. Тікаючи від гніту поміщиків, селяни шукали незаселені місця, де і осідали.

У другій половині ХVІІ століття в долині під горою зупинився обоз, який рухався з Правобережної України. Людям сподобалася місцевість, багаті порожні землі, і вони зупинилися тут назавжди. Так було засноване село Михайлівка, перші згадки про які належать до 1700 року (однак як стверджує історик Д. І. Багалій вона була відома і раніше).

На околицях Михайлівки виявлені залишки поселення салтівської культури (VIII-X ст. н. е.).

Назва села походить від фортеці святого Михайла поруч з якою воно виникло. За часів царювання династії Романових, для охорони південного кордону від татар, сформований був ландміліційний корпус. Лівий берег річки Береки був укріплений валом, по валу влаштовані були на відстані редути. Однією з фортець Української лінії зроблена у 1931 році була Михайлівська (первісно Кисільна) фортеця.

Зводили її місцеві жителі та прибулі селяни з Курської, Орловської, Тамбовської та інших губерній Росії. Землю для зведення валу насипали на вози, тачки та возили на волах та конях. І зараз неподалік фортеці можна побачити величезний котлован, краї якого поступово руйнуються від талих вод та дощів. Неважко здогадатися, що створено цей кар'єр штучно, руками людини. Незабаром фортеця була збудована. Її назва походить від прилеглої слободи, а не навпаки, як думають деякі. Ніс у ній службу ландміліційний корпус під командуванням полковника Калініна Олексія, який у 1736 році у фортеці побудував храм в ім’я Святої Трійці ( перша церква – дерев’яна Троїцька – була побудована ще в 1’712 році).

В 1738 році Кисільна фортеця перейменована на фортецю Святого Михайла. В цьому році більшість фортець Української лінії змінили свої назви.

В 1770 році піхотні ландміліційські полки увійшли до складу армії, а сам Український корпус було скасовано. При знищенні корпусу, Троїцький храм був придбаний слобожанами які мешкали поруч з Михайлівською фортецею і які оселилися в двох верстах від фортеці. Надалі, жителі, по невигідний гористій місцевості, відсунулися від храму на значну відстань. Тому і храм перенесений був на нове місце, де він в подальшому і знаходився. За повідомленнями Филарета (Гумилевского) у ХІХ сторіччі на первісному місці розташування храму стояв пам'ятник з іконою.

Село не було поміщицьким, а землі були поділили між селянами. Як і в усі часи були бідні та багаті. Та й родини були різні, окремі налічували 40-50 чоловік. І змушені були мати свого кравця, шевця. Їх називали багатіями, оскільки мали багато землі. Це відіграло фатальну роль у роки колективізації – їх розкулачували, звістка про революцію зустріли по різному.

Одноосібні господарства поступово вливались у колективні. З'явилася можливість орати землю тракторами, отже, отримувати вище врожаї.

Вже у 30-ті роки Анна Омелянівна Попова збирала по 500-600 центнерів цукрових буряків з одного гектара. У 1939 році її нагородили срібною медаллю Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Була членом уряду-депутатом Верховної Ради України другого скликання.

Населення села Михайлівка Первомайського району Харківської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Вдалося встановити прізвища та імена 151 вбитої голодом людини. На підставі свідчень очевидців виявлено місце масового поховання, де встановлено пам’ятний знак «Хрест».

В селі Михайлівка, згідно із записами у актах реєстрації про смерть за 1932–1933 роки, у відділі РАЦС по Первомайському міськрайонному управлінню юстиції зареєстровано 151 жертву Голодомору. Але згідно свідчень очевидців (Петряєвої Є.Д. (1919 р.н.), Картавцевої Н.П. (1925 р.н.), Грекової Н.Г. (1926 р.н.), Луганської М.К. (1926 р.н.), Частій М.І. (1928 р.н.), Дмитрієвої А.А. (1918 р.н.), Проскури М.І. (1924 р.н.), які пережили Голодомор, така цифра не відповідає дійсності. Рахувати померлих було нікому, в селі вимирали з голоду цілими сім’ями.

У жовтні 1941 року Михайлівці почули гул ворожої техніки. Село окупували фашисти. Тричі переходила Михайлівка з рук до рук. Однією з найтрагічніших сторінок з історії Михайлівки про концтабір, який знаходився під час окупації в центрі села. Концтабір проіснував з жовтня 1942 року до остаточного звільнення до вересня 1943 року.

На фронтах воювало 349 жителів Михайлівки, 199 з них загинули в боях, 219 - нагороджені орденами та медалями. Михайлівська земля вигодувала та виховала стійкого, мужнього партизана Івана Федотовича Бугайченко, якого у січні 1943 року фашисти живим закопали у землю. Вже 1965 року І. Ф. Бугайченко посмертно надали звання Героя Радянського Союзу.

Орденом Червоної Зірки посмертно нагороджений за мужність і героїзм, воїн-інтернаціаліст Кіндяков Володимир Васильович.

Особливе місце відведено Василеві Івановичу Плехову. Більшу частину свого життя, учасник Параду Перемог 1945 року, пропрацював головою колгоспу «Україна», підняв господарство на верх слави і по праву занесений до золотого фонду села.

У центрі села на площі знаходиться Братська могила загиблим воїнам у Другій Світовій війні, погруддя Герою Радянського Союзу нашому земляку Бугайченку Івану Федотовичу, а також могила першому голові виконкому Михайлівської сільської ради Хомутову Олександру Романовичу (1887-1932).

Село Михайлівка знаходиться на берегах річок Киселі та Берека. Село знаходиться 100 км від обласного центру, 25 км від районного та 14 км від найближчої залізничної станції Біляївка. Входить до складу  Олексіївської сільської територіальної громади , є центром Михайлівського старостинського округа.

Площа населеного пункту становить 241,4 га. Кількість населення станом на 01.01.2025 року складає всього 484 чоловік, з них Михайлівка – 462; с. Берестки – 2; с. Сумці – 20.

Землі на території Михайлівського старостинського округу обробляє:

- 10 товариств обмеженої відповідальності;

- 7 Фермерські господарства;

- 10 Фізичні особи підприємці;

- 119 чол. - одноосібники, які обробляють землю самостійно. Основним видом зайнятості сільського населення є городництво і вирощування сільськогосподарської продукції, як для власних потреб, так і для реалізації.

На території села Михайлівка розташовано виховний комплекс (школа, дитячий садок), амбулаторія загальної практики сімейної медицини, сільський будинок культури та бібліотека (вперше відкрита 22.02.1903 року Правлінням Харківського Товариства розповсюдження в народі грамотності відділом сільських бібліотек).

 В кінці травня 2024 року Михайлівську гімназію було скорочено, на сьогодняшній день всі учні охоплені навчанням та здобувають базову загальну середню освіту в Комунальному закладі «Олексіївський ліцей Олексіївської сільської ради».

На території с. Михайлівка за місцем свого ранішого розташування працює заклад дошкільної освіти (ясла – садок) – різновікова група «Росинка». В основній частині приміщення створено та розміщується Гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб тимчасового і постійного проживання центру надання соціальних послуг Олексіївської сільської ради.

На території старостинського округу для населення працює магазин «Крамниця», де здійснюють свою торгівельну діяльність ФОП – Рязанова Тетяна Валентинівна та Жиліна Вікторія Борисівна – продовольчими та господарськими товарами.  Також приїздять дві пересувні автомобільні лавки з продовольчими та господарськими товарами: фізична особа підприємець – Шевченко Ольга Анатоліївна та фізична особа підприємець - Чаплигін Сергій Миколайович.

Деякі з історичних даних про село Михайлівка були взяті з брошури "Слобода Михайлівка". Історико-статистичний опис Харківської єпархії. Відділення 4. Харків, 1857р., с.167.