Є будинки,з яких не хочеться йти…❤️
Є будинки,з яких не хочеться йти…❤️
Служба у справах дітей виконавчого комітету Олексіївської сільської ради продовжує виїзди до старостинських округів громади. Відвідуємо багатодітні сім’ї та родини, в яких виховуються діти з інвалідністю.
Ми приїжджаємо, щоб побачити, як живуть родини, поспілкуватися з дітьми та батьками, дізнатися, що їх турбує, чого вони потребують, чи є труднощі, у вирішенні яких ми можемо допомогти.
Але кожен такий виїзд — це не лише робота.
Іноді це зустріч, яка залишається з тобою ще довго після повернення.
27 серпня ми побували в одному зі старостинських округів та відвідали дві багатодітні родини.
Перша родина — мама, яка сама виховує трьох дітей.
Іноді багато слів не потрібно.
Вже з перших хвилин спілкування було видно, як діти люблять свою маму. Як поважають її.
Спокійний тон розмови, уважність одне до одного, вихованість дітей. Ніякої показовості — усе просто і по-справжньому.
Старший син — мамина опора. Він уже розуміє, що означає бути старшим, допомагати, підтримувати, відповідати не лише за себе.
Дивишся на них і думаєш про те, скільки щоденної праці стоїть за такою родиною. Скільки терпіння, мудрості й любові мама вкладає у своїх дітей.
І як багато про маму можуть розповісти її діти — просто своєю поведінкою.
А потім ми зайшли в будинок, де виховується семеро дітей.
Семеро.
Можливо, там буває шумно.
Можливо, буває тіснувато.
Можливо, як і в кожній родині, є свої труднощі.
Але того дня ми побачили щось набагато важливіше.
Там було тепло.
Діти посміхалися, жартували, по-доброму кепкували одне з одного. Батьки з любов’ю розповідали про своїх дітей-про кожного, про їхні характери, успіхи, маленькі перемоги й труднощі.
Діти допомагають батькам по господарству. У кожного є свої обов’язки. І водночас вони залишаються дітьми - щирими, веселими, безпосередніми.
Особливо вразило те, як вони слухали одне одного.
Батьки говорили про дітей - і в голосах була любов.
Діти слухали батьків - і в очах була повага.
Діти жартували між собою -і в цих жартах була та особлива близькість, яка буває тільки між рідними.
І я весь час ловила себе на думці:
«Вони щасливі…»
Не тому, що в них немає проблем.
Не тому, що все ідеально.
А тому, що вони мають одне одного.
Можливо, в їхньому домі не все так, як хотілося б. Можливо, є речі, які хотілося б змінити, покращити, придбати.
Але є те, чого не купиш за жодні гроші.
Є любов. Є повага. Є родина.
І, мабуть, саме з цього починається дитяче щастя.
Ця поїздка була однією з тих, після яких повертаєшся не просто з виконаною роботою.
Повертаєшся з теплом у душі.
З тихою вдячністю цим батькам.
І з вірою в те, що попри всі труднощі життя, попри війну, втому, нестачу, щоденні клопоти - у наших громадах є родини, які бережуть найцінніше-
Сім’ю.
Дорогі батьки, дякуємо вам за ваших дітей.
За те, що виховуєте їх добрими, чуйними, працьовитими та небайдужими. За те, що вчите допомагати, поважати, підтримувати одне одного і цінувати найрідніших.
Нехай ваші діти завжди пам’ятають свій дім як місце, де їх люблять просто за те, що вони є.
Нехай у ваших оселях завжди звучить дитячий сміх, нехай вистачає сил на щоденні турботи, а поруч будуть люди, на яких можна спертися.
Бо дитині не потрібна ідеальна сім’я.
Їй потрібна сім’я, де її люблять.
Іноді після таких зустрічей розумієш просту річ:
ми приїхали до них, щоб підтримати.
А повернулися - підтримані самі.
Бо є будинки, з яких не хочеться йти.
Не через те, що там усе ідеально.
А тому, що там живе любов і повага.
